видається, що мені дуже личить вечорами сидіти на терасі почитуючи паперову книгу, чекаючи обіймів від ніжно-помаранчевого заходу сонця. відчувати легку прохолоду та застигати десь на півдорозі до номера від чарівних звуків саксофона, роздумувати про цінність цієї миті, шкодуючи, що зараз вона лише моя.

через день я повернуся до свого метушливого міста і знову занурюсь у його ритм. насправді, я так хочу затриматись у цьому магічному просторі, де ти щодень ходиш в гори, наповнюєш свої легені запахами лісу і єдине, що все ще тримає мене за руку це музика з динаміку телефону та безліч фото, якими я відчайдушно намагаюся зупинити час, намагаюся забрати усю цю дивовижну природу з собою, розуміючи, що так чи інакше не могла б лишитися тут назавжди.